"Забобон неперекладності" - стаття про переклад

Кілька років тому статтю з такою назвою вже публікували. Та й не раз, потрапляючи в різні читацькі контексти. Уперше — в газеті для вчителів “Українська мова та література” (1999, № 40), а потім у журналі “Всесвіт” (2000, № 1—2, С. 166—170) і в науковому збірнику “Слово і суспільство” (Ч. 2. — Київ, 2000, С. 79—85). Оприлюднив її сайт www.novamova.com.ua, а в Криму також “Дзвін Севастополя” (2002, № 3—5). Було й чимало відгуків. Та й не менше фігур мовчазного подиву, спроб обійти або підмінити важливу проблему, що нею людство переймалося від часів випікання на глиняних табличках клинописного шумерсько-аккадського словника. Чи не найприхильніший до позиції автора мовознавець, лексикограф і перекладач С. Караванський, виступаючи там само в “УМТЛ” (“До питання про неперекладність”, 2000, № 2), звузив її до накопичення суржику за два останні століття, тож загалом вдячний його однодумець мусив удатися до уточнень та роз’яснень (“Суржик як недопереклад”, “УМТЛ”, 2000, № 11). Зрештою, саме це непорозуміння спричинило до концептуально корисних відбрунькувань теми, зокрема воно вивело на ідею розглядати мовний пуризм як переклад (міжмовний або внутрішньомовний). З інших же, навпаки, вибудовується глухий фортечний мур, мур ритуалів несприйняття, за яким ховається якесь чудисько в обладунках страху і зневіри, чий несамовитий голодний рев під супровід брязкоту кайданів розноситься по всій планеті позивними країни. Чудисько дике, стопащеке, принижене, обізлене, небезпечне й нещасне — справжній демон неволі. Жеручи мільйони душ, воно не бажає нічого з’ясовувати. А дослідити треба вже цю нехіть зважувати чиїсь докази. Та чи здатна філологія самотужки постати перед ним дзеркалом правди, щоб спонукати до гризот і метаморфоз, коли її саму нерідко засліплюють ідол невідворотності людської кривди і звабливий блиск академічних скіпетрів? Це ж від імені науки нас навертають до нищення набутих споконвіку цінностей…

З дискусій про перекладність сьогодні неминуче виносиш відчуття того, наскільки непросто, але й конче потрібно сформувати цю, на перший погляд, ніби й не надто складну засаду в теорії. Та значно важче й набагато важливіше виплекати її в ділі, на практиці — як орудну ланку фахового перекладацького кредо, тим паче як елемент побутової масової свідомості. Поза сумнівом, засада ця — рушій культури, виразник мовного суверенітету й розумового потенціалу цілого народу, а отже, і прапор громадянської гідності. Хоч як мудруй, місткий термін “перекладність” мимоволі виходить за межі науки про переклад і творчої робітні. Тому, розширивши й освіживши виклад теми, яка залишається злободенною, пропоную її увазі читача.

Vassyl Trylis wrote:
...хоча стаття видалась мені занудною й малозмістовною. Але дуже актуальною.